Віталій Надич: «На жаль, зацікавленість дітей гандболом зменшується»

На кваліфікаційному турнірі у Хорватії наші дівчата посіли третє місце у своєму квартеті. Українки виграли у Фінляндії, але поступились Нідерландам та Хорватії, яким дістались путівки на Євро. Такий виступ продовжив довгу серію невдач українських збірних різних вікових груп. Свій коментар щодо результатів молодіжки у Хорватії та щодо проблем всього дитячо-юнацького гандболу України висловив головний тренер дівочої збірної (U-19) Віталій Надич.

- Ми знали, що нам буде важко у відбірному турнір, але якщо у кожного тренера є як мінімум два плани на гру, то у нас обидва плани рухнули, вже на перших хвилинах, коли травмувалися два основних гравця Зоряна Пташинська та Тетяня Поляк. Стала важко, а тут ще й у Мар’яни Маркевич вилізла травма. Кажуть, що фіни, Фарерські острови слабкі, але мені здається, що зараз у гандболі немає слабких команд. 

Друге – я не задоволений підготовкою гравців, які приїхали до збірної. Дівчата казали, що в останній тиждень перед від’їздом у них були серйозні навантаження в клубах, відчувалась крепатура, важкість, не було бадьорості. На майбутнє потрібно просити тренерів команд, щоб за тиждень перед збірною вони давали збірницям штатні тренування.

Як молодий тренер скажу, що цей турнір дав досвід, який ти не побачиш десь по телевізору і не прочитаєш навіть у спеціалізованих книгах. У нас майже 60 відсотків команди це дівчата 2000 року народження. Ці дівчата отримали незамінимий досвід, який стане у нагоді у серпні у відборі по 2000 року у Литві.

Не можу сказати, що я результатом задоволений. Я не звик програвати. У нас було мало підготовки. Нам потрібно змінювати систему, щоб перед такими іграми у нас було хоча б два збори. На першому зборі потрібно  передивитися більше гравців, на другий – ставити завдання тим, хто залишився і буде вирішувати завдання. Якщо буде так, то можна грати з будь-якими командами. Ми давали бій Нідерландам. До 24 хвили у нас була рівна гра.

Якщо всі команди мали по два рівноцінних склади, випускали гравців, за рахунок яких команда додавала, то ми ледь мали один склад. Білик травмована, Поляк травмована у Маркевич травма вилазила, у Мелекесцевої боліла спина. Нам бракувало функціоналки. Щоб грати три матчі, потрібно мати, хоча б півтора склади.

В захисті м не поступались взагалі нікому. Якби у нас не було таких проблем з травмами, то ми взагалі б не мали жодних проблем з фінами і переграли їх з різницею у 9-10 м’ячів. У нас не було б’ючих гравців задньої лінії. Поляк і Пташинська травмувались, Валова ж ще не готова до таких ігор, це дитина 2000 року, бракувало переходу та напрацьованості всієї команди.

У нас діти губляться в переході від дитячого до молодіжного й дорослого гандболу. Якщо по 2002 року в Україні заявлено аж 17 команд, то по 2000 року було лише 8 команд. Якщо в молодіжній збірній були по два гравці з «Карпат» та «Галичанки», то всі інші гравці – без клубів. 17 команд з гравців 2002 року народження - це десь 250 гандболісток, але куди всі вони діваються на виході. Зараз ми не можемо назбирати навіть 16 гравців для молодіжної збірної.  Потрібно сідати разом і вирішувати проблему, де діваються діти під час переходу до дорослих команд. Якщо над школою немає клубу, то гравці розбігаються. Де ділися діти Броварів, Києва, де є інтернати, великі відділення? Деякі тренери які одержують кошти від держави кажуть гравцям – на вище вам це збірна!!!! По підготовці ми відстаємо. В інших країнах люди працюють з дітьми, діти переходять в юнацький гандбол, а потім в національну збірну. Нідерланди грали у фінальній частині чемпіонатів світу та Європи. Нам потрібно або задію вати більше клубів, або проводити додаткові змагання для дітей, які переходять в молодіжний гандбол. Вважаю, що нам потрібно повертати юніорські та молодіжні комплексні змагання областей. Потрібно займатися підготовкою. Гравці не беруться не звідки. Має бути правильно поставлена робота, існувати налагоджена модель.

Якщо наша збірні не можуть пройти відбірні турніри і ми багато років не можемо потрапити чемпіонаті світу чи Європи, то я не можу сказати, що їх робота є хорошою. Робота є поганою. Чи на це впливає фінансування, чи умови праці – не мені вирішувати. Але робота є незадовільною. Подивіться на національну збірну. У нас немає ким замінити старших гравців. Я незадоволений роботою і своєю, і всіх інших відділень, тренерів. Нехай ніхто не ображається. А чи це винуваті Міністерство, установи, або ми самі, це вже інша справа. Має розбиратись керівництво на місцях, Федерація, держтренер, заступники міністра. Може треба проводити додаткові турніри, запрошувати когось до нас на ігри перед комплексними змаганнями.

У нас немає людей, які готові виконувати чіткі вказівки тренера, готові виходити на майданчик і показувати високий рівень гри. Але що ми хочемо, з тих дітей. У Львові, наприклад, немає зали для нормальної роботи з дітьми. Ми всі хочемо, щоб ми грали по європейські, а тренуватись по-українські. У нас немає  гравців такого класу, щоб вони за три дні підготовки приїхали та виграли у Нідерландів та Хорватії у них вдома.

В Україні на жаль падає рівень гандболу, падає рівень зацікавленості до нашого виду з боку дітей. Діти не хочуть ходити на гандбол, немає такої масовості, немає високого рівня тренерів. У кожного свої причини: у одних є бажання, але немає умов, у когось іншого – є умови, але немає висококваліфікованих кадрів, у третіх – немає підбору гравців. Чесно кажучи, у нас на всю України лише три-чотири гандболістки 1998 -2000 років народження зі зростом під 190 см. Якщо і є такі гравців, то вони по підготовці не відповідають вимогам рівня молодіжної збірної. В інтернати просто немає кого брати. Мені навіть краще взяти дитину, яка зовсім нічого не вміє і навчити її як я хочу, аніж брати ту людину, яка ходила до ДЮСШ,  її там неправильно навчили і потім неможливо зламати той навик. Це недоучені гравці. Сьогодні я був у Новояворівську на чемпіонат області. Дві-три дитини там виділяються, решта некоординовані, мають зайву вагу. А це діти, які вже займалися по два роки. Ми зараз намагаємося відроджувати гандбол. Те, що ми колись вигравали потрібно забути. Слід все вибудовувати заново, працювати не покладаючи рук. Нідерланди ж вже призначили тренера по 2002-му року. Потрібно визначитися з тренерами, щоб вони могли складати списки, продивлятися дітей, може брати гравців до себе в інтернати в одну команду. А ми за два тижні до від’їзду знову призначимо тренера, зберемо дітей, які є, і знову будемо скаржитись, що ми не можемо виграти у фінів. Ми ще будемо програвати і фінам, і грекам. Багато у нас причин. Винуваті і тренера, і вся система.

 

 

Сергій ЦУКІЛО, ФГУ