Архивы
23 октября 2014 г.
Лондону до Ужгорода далеко
Уже за багато років виробився інстинкт дивитися до рота багатим. Чи багатші вони, чи ні, важко судити, бо в більшості випадків ми віримо на слово і сприймаємо більш візуально, хоча духовно ми значно багатші, дружба у нас значно міцніша, у винахідливості ми далеко попереду, у працьовитості – теж. У них значно вищий прожитковий мінімум, значно більше коштів витрачається на благоустрій. Вони гордяться своєю країною, а ми свою хаємо, сподіваючись, що зможемо розжалобити їх і нам більше дадуть. Ніякої гордості. А причина проста і банальна: ми не вчимося і не хочемо знати своєї історії, ми не гордимося і не знаємо своїх здобутків, у нас нема єдності. Ми постійно шукаємо ворога між нами. Якщо його нема – придумаємо. І паплюжимо себе на сміх цілому світу. У спорті все не так. Часто-густо ті, на кого ми молимося, можуть за нами тільки валізи носити. У спорті все залежить від працьовитості та цілеспрямованості. Так має бути і в житті. Нічого зазирати до чужого рота. Необхідно засукати рукави і братися до роботи. Уже десятки років олігархи грабують народ і в той же час кваліфіковано їх дурять і розводять, шукаючи зовнішнього ворога. У спорті не так. Тут кожен спортсмен, кожна команда хоче довести, що вона краща, і ніхто нікому до рота не зазирає.
